ПОРА́ЯТИ, а́ю, а́єш і рідко ПОРА́ЇТИ, а́ю, а́їш, док., кому, рідко кого і без додатка, діал. Дати пораду, порадити. І ти, білолиций.. Порай мені ще раз, де дітись з журбою? (Шевч., І, 1963, 71); — Прийшов роботи чи служби шукати, та нікого не знаю тутечки. Порайте мене, дядьку, що тут робити, куди обернутися… (Коцюб., І, 1955, 445); Усе літо я хворіла, і тілько як почалися жнива — я вичуняла; та була така квола, що лікар не пораяв з осені віддавати мене до інституту, а передержати хоч зиму дома (Мирний, IV, 1955, 334); — Може, люди добрі, я щось не так розсудив своєю темною головою, то ходімте зараз на пораду до нашого вчителя. Він чоловік розумний і мужику лихого не порає (Стельмах, І, 1962, 198); // Допомогти радою, надати якусь допомогу в скрутних обставинах. [Матушка гуменя:] Та кажи по правді, не втаюй нічого.. Може, що я і пораю тобі, може і поможу в чому (Мирний, V, 1955, 69); // Підказати, до кого звернутися, кого, що обрати, узяти і т. ін. Таки непогану робітницю пораяли взяти родичі два тижні тому. Дівчина слухняна (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 353); // у сполуч. із сл. собі. Знайти вихід із скрутного становища. Отак, люди, діло повернулося. А чи давно це було, що не міг я на худому клаптику поля навіть собі самому щось пораяти (Жур., Опов., 1956, 204).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 249.