ПОРА́ННІЙ, я, є, розм. Який буває ранком; ранішній, уранішній, ранковий. Тихо. Тільки птаство пурхає, співа та щебече, та поранній вітрець ледве шелестить листом (Вовчок, VI, 1956, 322); Грала промінням, ясним самоцвітом Порання роса (Л. Укр., І, 1951, 27); От, розбиваючи поранню тишину, Хвостом ударивши об сизувату воду, Враз короп кинувся (Рильський, II, 1946, 214); // Признач. для ранку. Стежкою раз у раз проходили пани, а найбільш панії в туалетах легких поранніх (Л. Укр., III, 1952, 525).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 247.