ПОРАНКО́ВИЙ, а, е, розм. Який буває ранком; ранішній, уранішній, ранковий. Він знав, що се встає поранковий вітер, який швидко розіб’є до решти густу мряку, що нависла над горою (Фр., III, 1950, 85); У снах жінці поскрипують нові кленові двері, на ясних, як сльоза, вікнах сяє поранкове сонце (Стельмах, І, 1962, 221); У світлі поранковому над ним [джерелом] Стара верба схилялася уклінно (Перв., І, 1958, 212).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 247.