ПОРА́ДА, и, ж.
1. Пропозиція, вказівка, як діяти в яких-небудь обставинах, допомога добрим словом у скруті; рада. Воно [товариство].. помагало йому у його праці — то добрим словом, то розумною порадою (Мирний, І, 1954, 347); [Карпо:] Людина ви поважна, тямуща, багатьом порада ваша у пригоді може стати (Собко, П’єси, 1958, 8); // Повчання, напучення. Уся щира суть моралістичних Саадієвих порад зводиться в «Голістані» до правила: «Не будь вовком, тільки ж не будь і вівцею, щоб тебе вовки не з’їли» (Крим., Вибр., 1965, 238); — Мені набридли її поради й повчання! (Донч., V, 1957, 450); // Сприяння, допомога в якій-небудь справі. Хома не знав, у яких се сторонах голодують люди,.. йому ввижалася сила голодних, змарнілих, сумних людей, що з туги та голоду мало не гавкають, як пси, і нізвідки поради немає бідолашним… (Коцюб., І, 1955, 94).
Дава́ти (да́ти) пора́ду: а) (кому) підказувати кому-небудь, навчати когось, як треба діяти, що робити в тих чи інших обставинах. — Я стар чоловік, нездужаю [не здужаю] встати, Буду йому [гетьману] пораду давати, По-батьківській научати, Як на ляха стати (Шевч., II, 1963, 159); Хто дасть пораду ланковій і допоможе інвалідові? ..Усе він, парторг (Жур., Дорога.., 1948, 163); Руднєв усім давав батьківські поради, продовжуючи виховувати своїх партизанів (Воронько, Партиз. генерал.., 1946, 10); б) (тільки док., перев. чому, рідко) навести порядок, зробити лад у чому-небудь, упоратися з чимсь; дати раду. Вийшла [мати] в пекарню дать пораду тим курам [курям], що порізали (Свидн., Люборацькі, 1955, 87); Нема́ (нема́є) пора́ди — про безвихідне становище. — Мамо, мамо! Скажіть мені словечко, скажіть!.. — А що я тобі казатиму, дочко? — заговорила Чайчиха похмуро. — Поради нема! (Вовчок, І, 1955, 264); Пора́ди проси́ти (пита́ти, шука́ти і т. ін.) у кого; Удава́тися за пора́дою до кого — звертатися до когось із проханням підказати, навчити, як треба діяти, що робити в певній конкретній ситуації. Пішла вона до сусідів Поради просити… Присудили сусідоньки У наймах служити (Шевч., І, 1951, 232); — Куди ж мені тепер голову прихилити? До кого ж мені йти? В кого мені питати поради? — голосила Василина, оглядаючись кругом (Н.-Лев., II, 1956, 88); Чи варто ж в людей сих шукати поради? Нікчемні тут люди навколо! (Л. Укр., І, 1951, 344); Вона марніла, блідла, худла. Батьки занепокоїлися її здоров’ям і стали удаватися до лікарів за порадою (Кобр., Вибр., 1954, 92); Слу́хати (послу́хати, слу́хатися, послу́хатися) пора́ди (пора́д) кого, чиєї — робити так, як хто-небудь підказав, навчив. — Слухайте ж моєї поради, покиньте того Павла навіженого: нехай йому всячина! (Вовчок, І, 1955, 177); Для мене очевидно, що Ви не бережетесь, не слухаєте, певно, добрих порад і наражаєтесь на небезпечність (Коцюб., III, 1956, 432).
2. Спільне обговорення яких-небудь питань, обмірковування чого-небудь з кимсь; рада. Не хотілось в снігу, в лісі, Козацьку громаду З булавами, з бунчугами [бунчуками] Збирать на пораду (Шевч., І, 1963, 48); Гіца мовчки лежав у кутку, але часом скликав усіх, і тоді над ним нависали три чорні голови й велись таємні поради (Коцюб., І, 1955, 377); У бригаду на пораду Запросили їх обох (Воскр., Взагалі.., 1948, 69).
3. розм. Те, що заспокоює, сповнює радістю; втіха, відрада. І марить молодий чумак про родинні втіхи з любою дружиною, і веселішої співає сопілка — його порада, його розвага єдина в далекій дорозі… (Коцюб., І, 1955, 183); — Прокляті! щоб ви не знали утіхи в старих літах, щоб ви не мали поради в своїх дітях! — шептав він (Мирний, І, 1954, 148); Не зазнала ти змалку поради, Ані ласки від гордих людей (Манж., Тв., 1955, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 244.