ПОПІ́ВЩИНА, и, ж.

1. зневажл. Релігійно-містичний напрямок в ідеології, релігійні переконання, вірування, забобони. Буржуазія Європи, налякана силою робітничого руху, кинулась в обійми реакції, вояччини, попівщини.. (Ленін, 23, 1972, 141); Ленін підкреслював, що лише діалектичний матеріалізм здатний вести переможну боротьбу проти всіх видів ідеалізму і попівщини (Розв. науки в УРСР.., 1957, 15).

2. заст., розм. Попова садиба. Раз прибігає сторонський (стороння особа] на попівщину і вередениться під вікнами: — Горить… бійтеся бога, горить резиденція!.. (Ков., Світ.., 1960, 116).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 200.