ПОПУ́ХНУТИ і рідко ПОПУ́ХТИ, хну, хнеш, док. Зробитися, стати пухлим (про всіх або багатьох; про частини тіла). Розійшлися [ченці] по трапезах І трапезували І день і ніч, аж попухли (Шевч., І, 1963, 269); [Іван:] Давайте зараз усіх перецілую. [1-й парубок:] Губи попухнуть так, що і люльки не можна буде смоктать (Вас., III, 1960, 19); // Дістати набряки внаслідок тривалого голодування. [Горпина:] Доки діждуть [мати з дітьми] до нового хліба, чисто попухнуть з голоду (Кроп., II, 1958, 289).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 242.