ПОПУ́ТНИЦЯ, і, ж. Жін. до попу́тник 1. Він прискорив крок, щоб наздогнати свою попутницю (Гур., Осок. друзі, 1946, 114); Повертався на фронт на випадковій автомашині і в дорозі познайомився з однією попутницею (Минко, Вибр., 1952, 330).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 242.