Про УКРЛІТ.ORG

попрікати

ПОПРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОПРІКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех., розм., рідко. Те саме, що докоря́ти. Він робив, коли можна було робити… Ніхто не має права… так, так, ніхто не має права його попрікнути… (Коцюб., II, 1955, 221); Завжди їй отак, не той, то інший попрікне. Тобі, мовляв, нічого — відмінниця, медаль одержиш, а з таким ключем можна які завгодно двері відкрити (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 5); // чим. Ставити що-небудь у докір комусь. [Семен:] Слухай же! Поки там що вдіємо, зоставайся ти у мене!.. [Микита(мов опечений):] У тебе? Щоб ти щодня попрікав мене шматком хліба! (Кроп., І, 1958, 115); // Нагадувати комусь про його давні провини. — Хто б смів Лиса попрікнути, Лапою його діткнути.., Тому цар язик із рота Вирізати повелить (Фр., XII, 1953, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 231.

вгору