ПОПРИТУЛЯ́ТИСЯ, я́ємося, я́єтеся і рідко ПОПРИТУ́ЛЮВАТИСЯ, юємося, юєтеся, док.

1. Притулитися до кого-, чого-небудь або один до одного (про всіх або багатьох). Ми всі троє попритулялись одно до одного головами (Досв., Вибр., 1959, 75); Дівчата спали по двоє під однією ковдрою. Попритуляються одна до одної, цокотять зубами, ніяк не вгріються (Донч., II, 1956, 107); // перен. Бути розташованими дуже близько, впритул до чого-небудь (перев. про будинки, селища і т. ін.). Селища.. попритулялися де до струмочків.., де до глиняного урвища східних узгір’їв (Смолич, І, 1958, 52); Водяні млини, попритулювавшись до високого каміння, поховавшись під зеленими вербами, крутять день і ніч чорними колесами (Н.-Лев., І, 1956, 51).

2. без додатка. Примоститися, зайняти місце де-небудь (перев. на невеликій площі або в невигідному, незручному місці) (про всіх або багатьох). У вагоні повно людей.. Люди попритулялися скрізь: на лавах, на клунках чи скриньках, стоячи (Кол., На фронті.., 1959, 180); // Знайти собі притулок де-небудь (про всіх або багатьох). Брат і сестра по далеких селах попритулювались; // перен. Розташуватися, розміститися де-небудь (на схилі гори, над кручею і т. ін. — перев. про будинки, селища тощо). На зелених горбах попритулювалися біленькі хатки, наче пташині гнізда (Кол., На фронті.., 1959, 88).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 230.