Про УКРЛІТ.ORG

поправний

ПОПРА́ВНИЙ, а, е.

1. Те саме, що випра́вний; // Якого можна поповнити чим-небудь. Думки її, наче рої жалючих ос, в’ються і жалять і сповнюють душу безнадійністю, нічим не поправною втратою (Шиян, Баланда, 1957, 249).

2. рідко. Те саме, що пра́вильний. Коли говорить [пані Марко], можна за нею писати. Її мова поправна, інтересна (Коб., І, 1956, 247); [Меценат:] Чи ти б хотів, щоб наші всі народи по-варварськи довіку говорили?.. [Прокуратор:] Нехай мовчать, поки як слід навчаться поправної латині! (Л. Укр., III, 1952, 452); // Те саме, що впра́вний. Вона поглянула з суворістю знавця.. — Чудово! Сильний хист і олівець поправний! (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 108).

ПОПРАВНИ́Й, а́, е́, рідко. Те саме, що виправни́й. По-новому висвітлює дослідник зв’язки письменниці [Марка Вовчка] з О. В. Пассеком, підкреслюючи їхні щирі стосунки, позитивно оцінюючи проекти реорганізації тюрем і поправних закладів у Росії, складені ним (Рад. літ-во, 7, 1965, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 224.

вгору