ПОПОНУ́ДИ́ТИ, джу, диш. док., розм.

1. Знемагати від нудьги тривалий час.

◊ Попону́ди́ти сві́том — дуже переживати, страждати тривалий час. А то, як вигнала мене свекруха, щоб їй за неправду важко дихати, .. що я світом попонудила, що я пополамала рук!.. (Барв., Опов.., 1902, 483).

2. безос. Нудити кого-небудь тривалий час.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 219.