ПОПОНОЧІ́ТИ, і́є, безос., розм. Док. до поночі́ти. — Побіжи та запри лишень його у хлів, щоб не бігав за ворота, як попоночіє надворі (Н.-Лев., III, 1956, 339).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 219.