ПОПОМЛІ́ТИ, і́ю, і́єш. док., розм. Мліти тривалий час.

◊ Попомлі́ти душе́ю — переживати якийсь час. Хай трохи попомліє [Пилипко] душею від страху, а як засне, переспить (Мирний, IV, 1955, 292).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 218.