ПОПОКРУТИ́ТИ, учу́, у́тиш, док., розм. Крутити багато разів, тривалий час. — Вилізу на клуню — і то голова крутиться. А як підтягнуть під самі хмари та попокрутять мертвими петлями? Що тоді з мене буде? (Тют., Вир, 1964, 344).

◊ Попокрути́ти но́сом — не погоджуватися на що-небудь, відмовлятися, упиратися якийсь час. Попокрутив [Андрій] носом днів зо два: а далі — що то вже сталось йому — слухаю: ляпа ціпом (Тесл., З книги життя, 1949, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 216.