ПОПОЖИ́ТИ, иву́, иве́ш, док., розм. Жити тривалий час. Довелось Ярині, зразу ж перехрещеній на Кармелу, чимало попожити і в католицьких монастирях (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 136); [Адлерберг:] Мадам, його величність, видимо, щасливий, як всі, хто вже на світі попожив і знову одружився з молодою (Голов., Драми, 1958, 215).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 216.