ПОПО́ВИЧ, а, ч. Син попа; хлопець, чоловік попівського роду. — Витри ніс! — гукнув панотець і грізно поглянув на маленького поповича, що сидів на стільчику коло Насті (Коцюб., І, 1955, 56); — Місцевий. З Новобугівки. — Куркуленко? Попович? — З бідняків (Стельмах, II, 1962, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 213.