ПОПИРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., перех., розм. Пиряти якийсь час. Попогнув [Дмитро] так молодого свого хребта, попиряв задушними літніми ночами ковші по трапах (Гончар, II, 1959, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 197.