ПОПЕЛІ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до попелі́ти. Серед спустошеного виноградника стояв робітник, байдужно перегортаючи ломакою попеліючий жар (Коцюб., І, 1955, 220); Він.. глядів і глядів у огнище, на миготячі іскри та попеліючі поліна (Фр., VI, 1951, 65).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 185.