ПООРУ́ДУВАТИ, ую, уєш, док.

1. Орудувати якийсь час. А на возах то плакали, то проразливо свистали діти, взяті до міста на те тілько, аби було кого лишити при конях, поки старі поорудують на підсіннях, по склепах (Фр., VII, 1951, 305); Помчав поїзд на повних парах. А на роз’їзді хлопці вже поорудували. Стрілки на другу колію перевели (Мокр., Сто.., 1961, 128); Де височіє кедрина, сокирою там поорудуй (Зеров, Вибр., 1966, 381).

2. Правити ким-, чим-небудь якийсь час; // Верховодити якийсь час.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 178.