ПОНІМІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до понімі́ти. Старі довго мовчали, прибиті й понімілі, гість терпляче чекав (Ю. Янов., І, 1954, 115); * У порівн. — Чого ж ви мовчите? Чому нічого не кажете, не просите… стоять навколішках, мов понімілі, — з болем та слізьми заговорили жінки до чоловіків (Мирний, III, 1954, 309).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 163.