ПОНЮ́ХАТИ, аю, аєш, док.

1. перех. і без додатка. Втягнути носом повітря з метою відчути запах. Закрутив носом, як тертого хріна [хріну] понюхав (Номис, 1864, №. 3390); Почула та вовчиця дитячий плач, підійшла, подивилася, понюхала (Вишня, І, 1956, 454).

Поню́хати таба́ки (тютюну́) — вкладаючи в ніс нюхальний тютюн, втягнути повітря.

◊ Да́ти ті́льки поню́хати чого — дати дуже мало чого-небудь. — Передніше було дають нам вівса тільки понюхати (Н.-Лев., III, 1956, 297); Не дава́ти (не да́ти) і поню́хати чого — не давати зовсім нічого. — Я думаю, архімандрит не давав вам і понюхати горілки (Довж., І, 1958, 220).

2. перех. і неперех., перен., розм. Розвідати що-небудь; // Придивитися до кого-небудь; вивчити когось.-Грамоти, брат, думаю учити [сина].. А ти думав як? Ти може думав, що Яків Бородай спроста собі?.. Га… Він спроста, а ти розкуси його. Понюхай, чим пахне!..Се, брат, голова… (Мирний, І, 1954, 202); // перех. Обшукати що-небудь. — Шукайте там добре! — кричали ми і сміялись. — Понюхайте всі кутки! (Ю. Янов., II, 1958, 156).

3. перех. і неперех., розм. Випробувати на собі, пережити, пізнати що-небудь. Один поранений, у якого з-під ушанки біліла на голові пов’язка, звівся на лікоть, сказав, пересилюючи біль: — А от підеш — понюхаєш… (Тют., Вир, 1964, 492); — Ти пришли її до нас весною, на буряки, от вона й понюхає, де молоко й цукор беруться (Кучер, Трудна любов, 1960, 434); * Образно. Сотник стрілецький Петро Шорін дав мниху [монаху] понюхати свого кулака, порослого рудим волоссям, у мниха ніс розплився від цього дотику (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 274).

◊ Поню́хати по́роху — взяти участь у воєнних діях. — Розлучають нас, — підійшов прощатися Микита. — Випадає нам першим пороху понюхати (Тют., Вир, 1964, 294); Війна вже скінчилася: хто їхав у відпустку побачитися з кревними, хто зовсім повертався додому, так і не понюхавши пороху (Мокр., Сто.., 1961, 51).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 167.