ПОНУ́РІСТЬ, рості, ж.

1. Стан за знач. пону́рий 2, 3. В далеких контурах людей і коней вчувається тяжка понурість (Стельмах, І, 1962, 45); А ти ще, друже, прагнеш розвіяти Мою понурість і звеселить мене (Зеров, Вибр., 1966, 338).

2. Властивість за знач. пону́рий 1, 4. Її трохи відштовхувала його понурість (Речм., Весн. грози, 1961, 103).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 167.