ПОНО́ШЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до поноси́ти.

2. у знач. прикм. Не новий, потертий (про одяг), стоптаний (про взуття). Він у старенькій свиті і поношеному картузі, зовсім сивий (Минуле укр. театру, 1953, 133); Він у поношеному кожушку, розбитих валянках, у ватяній шапці (Ю. Янов., II, 1954, 164); Вона була у м’яких, червоної шкіри, поношених уже черевичках на низькому каблуці і без панчіх (Тют., Вир, 1964, 231).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 165.