ПОНИ́ЩИТИ, щу, щиш, док., перех. Знищити багатьох, багато чого-небудь. За Черемошем разом з фашистами ще й бандити якісь у війну понищили сотні людей без жодного суду (Мур., Бук. повість, 1959, 188); Поруйновані всі мости, шляхи, розорила війна народне господарство, понищила людей, побила, повішала, розігнала в неволю (Довж., III, 1960, 398); «Прийдуть [представники влади] і в господу до вас: заберуть всі папіруси, понищать, попалять» (Л. Укр., III, 1952, 728); // Знищити що-небудь поступово. На подвір’ї і плоти пообпадали, стріху секретареві голуби понищили (Ков., Тв., 1958, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 162.