ПОНИЗО́ВЕЦЬ, вця, ч. Житель понизов’я. Понизовцю шепнув [чоловічок] на вухо, Зневіри повіяв отруйний дим (Мал., Звенигора, 1959, 92).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 161.