ПОНЕСТИ́, су́, се́ш, док.

1. перех. Піти, несучи кого-, що-небудь. Вони приїхали останні. Казанцев взяв Олесю на руки й поніс в свою квартиру (Н.-Лев., III, 1956, 145); — Нянька панича понесла гуляти (Мирний, IV, 1955, 234); * Образно. Зодягла на нього жінка новеньке мережане ярмо. Павло мовчки сунув туди шию, як бичок-третячок, і поніс його крутим життєвим шляхом (Тют., Вир, 1964, 366); // Несучи, доставити кого-, що-небудь кудись або комусь; віднести. Обідати наварю і батькові у поле понесу (Кв.-Осн., II, 1956, 27); І що б було зразу понести попові звірину [зайця]? Так підбив же нечистий докосити жито (Стельмах, II, 1962, 298); * Образно. Слухала [мати] з радістю пострілів клекіт, В бій понесла б і життя своє (Павличко, Бистрина, 1959, 81); // у сполуч. із сл. на собі. Здужати нести. Брали [зерно], правда, не важивши. Хто скільки здужав на собі понести (Головко, II, 1957, 496); — А ви, дядьку, теж сильні? Цікаво, скільки ви на собі грузу понесете? (Тют., Вир, 1964, 248); // у сполуч. із сл. постать, голова, тіло і т. ін., поет. Піти. Шукаючи очима, де б сісти, він тихо поніс свою.. постать до садової лавки (Коцюб., І, 1955, 314); Сергій звівся на ноги і легко поніс по ріллі своє м’язисте і легке тіло (Тют., Вир, 1964, 82); // Забрати куди-небудь. — Не лякайте, старосто. Не ті тепер часи… Носив вовк, понесуть вовка, — скосивши хижо очі на Дарія, пробасив Терешко Контуш (Іщук, Вербівчани, 1961, 89); * Образно. І в’янеш ти, а дні летять, Несуть все добре за собою, Уже й надію понесли, А ти осталась на землі — Одна-однісінька (Шевч., II, 1963, 259); // Тримаючи щось у руці, спрямувати куди-небудь. І чарки не поніс за ухо! (Бор., Тв., 1957, 166); У молоко мама густо накришувала хліба. І ось одного разу, коли батько відвернувся, я поніс до рота ложку самого молока (Минко, Моя Минківка, 1962, 17); * Образно. Де вже нам, мужикам, з міськими робітниками рівнятися. Одним словом — гречкосії! Але ти не думай, Артеме. І ми теж дещо міркуємо. Ложку за вухо не понесемо. А таки до рота (Головко, II, 1957, 449); // Піти, маючи на собі, з собою що-небудь. — Як же ти понесеш свої синяки на музики? — сказав Мина (Н.-Лев., II, 1956, 121); Перебрели [бійці] через рокітливий потік. Понесли на дулах гвинтівок.. місячні бліки [полиски] (Тют., Вир, 1964, 383); Десь на сусідню вулицю дівчата понесли свою тиху пісню про кохання (Стельмах, І, 1962, 429); // у сполуч. із сл. прізвище. Успадкувати. Я знав, що Романко помер в минулому році. У його дочки вже великі діти, але прізвище його понесе цей Юрко (Томч., Готель.., 1960, 49); // перен. Зберегти, затаїти в собі якісь почуття, враження, думки. Мій табір потягнувся в Крим, а я пішов шляхом своїм, свою поніс надію (Дор., Три богатирі, 1959, 39); Безкрає перекопське побоїще під небом осіннім, з безліччю полеглих у вічнім пориві: в закам’янілому штурмі, — на все життя понесе Яресько цю сувору картину в своїм серці (Гончар, II, 1959, 444); Стадник не зомлів і після останнього кия. Підгоївши виразки сорому і помолившись за спасіння душі в.. церкві Запорізької Січі, він одразу ж з її порога поніс люту злобу свою до шляхетського можновладства (Стельмах, І, 1962, 14).

2. перех. Швидко повезти, помчати кого-, що-небудь. Пізнавши шкапа шлях додому, Смикнула раз, другий — і хлопця понесла (Греб., І, 1957, 59); Гордій причинив дверці, двигнув злегенька віжками, і пара розкішних вороних коней понесла по снігу, як ту пір’їну, блискучу карету до клубу (Л. Янов., І, 1959, 127); Космічні кораблі силою атома понесуть людину Землі на Місяць, Марс, Венеру (Наука.., 8, 1962, 3).

3. неперех. Почати швидко бігти, перев. не підкоряючись тому, хто править (про коней). Упав [Потап] з розгону на сани і вдарив коняку. Кобила махнула задом і понесла (Коцюб., II, 1955, 279); «Тікай! Тікай!» із тарантаса Кричить візник, та кінь поніс, І на хмурне лице Тараса Хлюпнули бризки з-під коліс (Бажан, Роки, 1957, 242); На шляху в Гурзуф коні одного із фаетонів, побачивши машину, понесли, фаетон розбився, пасажири дістали травми (Веч. Київ, 13.Х 1967, 4); // Почати швидко рухатися в якомусь напрямку (про автомашину). Машина заревла, буксуючи в стерні, виправувалася на шляшок і понесла на Чепеліївку (Ле, Історія радості, 1947, 198); // Потекти нестримно (про річку, потік). Стаяли живо сніги, розірвала морозні окови Річка і вниз понесла, повінню грає в руслі (Фр., XIII, 1954, 306).

◊ Як (мов і т. ін.) бу́ря понесла́ кого — хто-небудь дуже швидко, нестримно побіг. Води напившися з ясного джерела, Вертаються вони під поклики пастуші, І хитро щуляться у перволітків уші… Хвилина — і табун мов буря понесла (Рильський, І, 1960, 257); Як (мов і т. ін.) на кри́лах понесло́ кого — хто-небудь дуже швидко пішов, побіг кудись. [Коваль:] Іди, Семене, бо дружки в хату не пустять. [Хима Стратонівна:] Як на крилах понесло. Сказано, любов (Зар., Антеї, 1962, 452).

4. перех. Почати переміщати кого-, що-небудь силою свого руху (про течію води, вітер). За нею брати по сліду, та Дніпрова хвиля вже далеко понесла сестру й розбила на гостре каміння (Вовчок, І, 1955, 326); Вітер підхопив на межнику перекотиполе.. Викотив на шлях, закрутив і поніс, поніс… (Цюпа, Назустріч.., 1958, 11); * Образно. Вітер тихий з України Понесе з росою — Мої думи аж до тебе… (Шевч., І, 1951, 329); // Почати поширювати звуки, запахи і т. ін. (про вітер). Вітер поніс звуки голосу над воду (Ільч., Серце жде, 1939, 159); // безос., чим, розм. Подути, повіяти чим-небудь.

Понесло холодом — ніжним та таким проймаючим, що, здається, й старі дуби та липи почули його і стрепенули своїми коронами (Фр., VII, 1951, 143); Якось зразу понесло дубовою бочкою, неприємно запахло огірками (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 349); // Спрямувати течію, плин чого-небудь. Два величних канали понесуть води Дніпра в засушливі степи північного Криму і півдня України (Літ. газ., 26.IX 1950, 4); * Образно. А іноді хіба не крутить нас життя на місці, не даючи ні виходу, ні навіть іншого бажання? І тільки потім, уже вимотавши всі сили, витріпавши молоду міць, рвоне воно і понесе тебе, безпомічного і безпорадного, куди само знає… (Хотк., І, 1966, 36); // Змушувати йти, їхати, захопивши силою свого руху (про людський потік). Його [Самійла] одразу захопив людський потік і поніс, закрутив у своєму гаморі, мов у водовороті (Кучер, Чорноморці, 1956, 10); * Образно. Ганні слід було б на цьому слові й спинитися.., але Ганну понесла люта досада далі (Л. Янов., І, 1959, 411); // безос. За хвилину Йона впустив поперед себе всіх своїх мінометників. Одразу їх підхопило, понесло (Гончар, III, 1959, 357); // безос. Піти або поїхати куди-небудь (з несхвальним ставленням). Люди встигали побачити зад кінський та економову спину. — Понесло десь у Піски (Коцюб., II, 1955, 61); Хтось вийшов надвір.. «Куди ж його понесло? І хто це?» (Трубл., І, 1955, 82); // безос. Змінити місце роботи, місце проживання і т. ін. (з несхвальним ставленням). [Сава:] Стара моя покинула мене. Понесло її аж у МТС за тридцять верств [верстов] (Мороз, П’єси, 1959, 180); // перен. Цілком заволодіти чиїми-небудь інтересами, увагою; захопити. Подорож, як буря, захопила молодого робітника й співака, понесла, вихрила й п’янила (Ле, Право.., 1957, 57); // у сполуч. із сл. мрія, думки і т. ін., перен. Почати думати про щось певне, уявляти щось бачене раніш. Понесли його думки на поле, між зелені жита, де він перше зустрівся з Галею… (Мирний, І, 1949, 272); Савка заплющив очі, і пісня понесла його кудись у затуманені яри та долини (Зар., На.. світі, 1967, 3).

◊ Бог (чорт, біс, нечи́стий і т. ін.) поні́с; Нечи́ста си́ла (лиха́ годи́на і т. ін.) понесла́ кого — хто-небудь пішов або поїхав кудись (несхвально). І що б було сидіти в кухні, ні ж: понесла лиха година до панича! (Мирний, III, 1954, 184); [Дружки (співають):] Ой дружечки, помалу йдіть, Нашого винограду не топчіть, Бо наш виноград скрізь поріс, Куди тебе, Хведоню, бог поніс? (Кроп., II, 1958, 63); [Майєрс:] Як все незвичайно! [Берд:] Я не бачу тут нічого незвичайного, крім пороху і вибоїн. Чорт мене поніс у цю дірку (Довж., І, 1958, 399); Куди́ но́ги понесу́ть див. нога́; Но́ги понесли́ до кого-чого — піти в якомусь напрямку без усвідомлення наміру. Ноги самі понесли [Сеспеля] нерівним, ковзьким тротуаром до вокзалу (Збан., Сеспель, 1961, 330); Щоб тебе́ (його́ і т. ін.) понесло́, безос. — уживається як лайка. Щоб тебе понесло по нетрях та по болотах! (Номис, 1864, № 3670); За тими волами я посивів парубком, побила б їх морока. Тепер тішся на старість, щоб йому дихати не дало, щоб його понесло поверх дерева, на безголов’я! (Коцюб., II, 1955, 18).

5. перех., перен. Почати поширювати серед людей (ідеї, знання, досвід і т. ін.). І слово правди понесли По всій невольничій землі Твої апостоли святії (Шевч., II, 1963, 282); Митець [Т. Г. Шевченко] мріє про те, щоб понести мистецтво в маси за допомогою гравюр (Слово про Кобзаря, 1961, 135); // Передати, переказати що-небудь. Він пізнав мене і так промовив: «Повернися у свою країну, Понеси їй звістку благодатну» (Л. Укр., І, 1951, 101); Літератори понесли від гарнізону до гарнізону шефську естафету дружби і великого єднання (Літ. Укр., I.1 1963, 3); * Образно. Ви, журавлики, летіть Високо над світом, Ви привіт наш понесіть Іноземним дітям! (Нех., Ми живемо.., 1960, 40).

6. перех. Почати говорити таке, що викликає осуд. «Уб’ю, гадюку, уб’ю змію!.. Вона [дочка] з мене кров виссала, вона…» — та тут вже таке понесе, що не хочу тобі й розказувати (Кв.-Осн., II, 1956, 139); Хведір поніс таке, що Хівря, прослухавши, аж перехрестилася (Мирний, III, 1954, 57); // на кого, перен. Ви́кликати, спричинити що-небудь небажане для когось; накли́кати. Коли б ті діти не росли, Тебе, святого, не гнівили, Що у неволі народились І стид на тебе понесли (Шевч., II, 1963, 57).

◊ Баляндра́си понести́ — почати весело розмовляти, розповідати про що-небудь несерйозне, неважливе, незначне. І молодиці-цокотухи Тут баляндраси понесли (Котл., І, 1952, 74).

7. перех. і неперех., розм. Завагітніти. Будь проклята мати, І день, і година, коли понесла, Коли породила, на світ привела! (Шевч., I, 1963, 91); Перші дні одруження жила [Оксана], як у сні. Нічого не знала, не помічала, засліплена щастям. Потім дитя понесла (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 13).

8. перех., діал. Зазнати. Біль унаслідок вивихнення ноги, як і ушкодження на голові й тілі, які понесла хора [хвора], падаючи безпритомно, засудили звичайно енергійну й рухливу жінку на кількатижневе лежання (Коб., III, 1956, 189); Все горе те, все море сліз, Що й нині очі твої ллють, Всі муки ті, що ти поніс, Народе мій, забудь! (Фр., XIII, 1954, 123).

◊ Понести́ на свої́х пле́чах — винести тягар чого-небудь; витерпіти. Багато горя бачила Гнила Липа на своєму віку, багато поту, крові і сліз українців понесла вона на своїх плечах (Колг. Укр., 12, 1954, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 157.