ПОНЕВО́ЛІ, присл., розм. Незалежно від бажання, у зв’язку з необхідністю. Старе тіло щось нездужа, До воріт не добрести. Поневолі в самотині, Не виходячи, сижу (Граб., І, 1959, 601); // Мимоволі. В тій хвилі почувся чистий, дзвінкий дівочий голос — десь немов над його головою. Він озирнувся поневолі на вершки буків (Фр., III, 1950, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 157.