ПОНЕВО́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до понево́лити. Зібралися всі домашні і всі дикі звірі, поневолені чоловіком, і ухвалили вислати до царя Соломона післанців з-поміж себе (Фр., IV, 1950, 118).

2. у знач. прикм. Який перебуває під якимсь гнітом. Коли б могли вони тим людям нагадати Про поневолених, замучених братів, .. Тоді б замовкли вже самі собою Кайданів брязкіт і такі слова… (Л. Укр., І, 1951, 166); Розгромила Радянська Армія німецьких фашистів, звільнила Радянську Україну, визволила поневолені народи з-під фашистського чобота (Вишня, І, 1956, 293).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 156.