ПОНАСТАВА́ТИ, стаю́ть, док., діал. Настати, з’явитися (про людей певного складу). [Микола:] Постривайте, грабителі, не пожалію відра горілки суддям, а вже провчу, хоч злість зірву! Он народ який понаставав! (К.-Карий, II, 1960, 123).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 153.