ПОНАРОСТА́ТИ, а́ємо, а́єте, док.

1. Вирости, з’явитися на поверхні чого-небудь (про багато чогось; у багатьох місцях). Слова співу йдуть через старе горло з перешкодами, як коли би не лиш на руках у них, але і в горлі мозолі понаростали (Стеф., І, 1949, 70); * Образно. — Це критика, товариші, вона нам потрібна, як повітря, як вода. Без неї, як у стоячому озері, всяке чортовиння понаростає… (Кучер, Трудна любов, 1960, 346); // Відрости у багатьох (про вовну, шерсть). За літо на них понаростало вовни (Гончар, Тронка, 1963, 316).

2. Стати дорослими, вирости (про багатьох). І коли ті дівчата понаростали? (Сл. Гр.); От витягнуть колгосп з прориву, тоді й на відпочинок можна. Хай молодші бригадирствують. Вже понаростали, є зміна (Кучер, Трудна любов, 1960, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 152.