ПОНАПРЯДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. і без додатка. Напрясти багато чого-небудь. Тонкого сувій полотна мати для неї задержала, а то вже все вона понапрядала (Барв., Опов.., 1902, 208); Я на них понапрядаю та убілю полотно, як папір, та повишиваю їм усе (Стеф., І, 1949, 223).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 151.