ПОНАПИВА́ТИСЯ, а́ємося, а́єтеся, док.

1. Вгамувати спрагу (про багатьох). Набирають [діти] воду в пригорщі й смаковито п’ють, а понапивавшись, пустують, бризкають один одному в обличчя (Гончар, Тронка, 1963, 222); // Випити чого-небудь (про багатьох). Насходились люди, понаїдались, понапивались, подякували, стали розходитися (Сл. Гр.); — Понапиваються [запорожці] гарячої смоли, — розказує чорт, — як тії горілки, позалазять у печі та й почнуть шпурлять відтіля головешками (Стор., І, 1957, 88); * Образно. Кишіло бандами… Та як узялися незаможники з Червоною армією — нема їх тепер… Як нагнали раз на Псьол — скільки їх тоді води у Пслі понапивалося… (Вишня, І, 1956, 153).

2. Упитися, стати п’яними (про багатьох). [Лукерія Степановна:] Гості наїздять все достойні люде, — а як понапиваються, то ще гірш скаженіють, як мужики! (Кроп., II, 1958, 297); [Розпорядник:] Ви понапивались І рев тут підняли (Олесь, Вибр., 1958, 422).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 150.