ПОНАМІ́НЮВАТИ, юю, юєш, док., перех. Наміняти багато чогось. Щетинник усячини понамінює: і полотна, і щетини, і яєць (Сл. Гр.); Зависливо дивиться [Іцик] на ножики, перстені та скиндячки, що понамінювали інші (діти] (Фр., VIII, 1952, 340); [Лизя:] Та я тільки приміряла, а ви вже й на крик. [Гиря:] Ну годі, не сердься! Бач, усього понамінював тобі (М. Куліш, П’єси, 1960, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 150.