ПОНАЛИ́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поналива́ти. Асфальтова підлога була вся мокра від поналиваної води, понаношеного не знати від якого ще часу болота (Фр., І, 1955, 273); Спинаючись попід тином, щоб не попасти в поналивані вчора калюжі, пішли ми до попового двору (Л. Укр., III, 1952, 574); Потягли [люди] з хати, незважаючи, що й чарки поналивані і калач дружко покраяв (Кв.-Осн., II, 1956, 220); // понали́вано, безос. присудк. сл. Скрізь було мокро, поналивано, в берегових ямках лишалась вода (Коцюб., І, 1955, 393).

Понали́вані кро́в’ю — почервонілі від злості, напруження і т. ін. (про білки очей, обличчя багатьох). Бігли людонькове польовою стежкою, задихані, червоні, присипані пилом, очі кров’ю поналивані, бо спека була велика (Фр., III, 1950, 204).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 148.