ПОНАКО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, док., перех.

1. Розколюючи, наготувати багато трісок, дров і т. ін.

2. Працюючи з чимсь гострим, поколоти собі руки, пальці. Без наперстка шила, та як пальці понаколювала (Сл. Гр.); // Гострим інструментом і фарбою нанести на поверхню шкіри узор, узори, напис, написи і т. ін. (про багатьох); нанести багато узорів, написів і т. ін. Адаменківці понаколювали собі груди, і в кожного на грудях зоря, і це був їхній партійний квиток власного взірця (Ю. Янов., II, 1958, 247); [Романюк:]На руках, на грудях в молодості понаколювали [моряки] собі баришень, тепер постаріли, а баришень змити не можна (Корн., II, 1955, 204).

3. Настромити багато чого-небудь на щось гостре. Понаколювати чеки.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 147.