ПОНА́ДИТИ, джу, диш, перех. Док. до на́дити; // Давши що-небудь привабливе, спокусливе, викликати звичку з’являтися час від часу; принадити. Понадили собак помиями, тепер і не обженешся (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 144.