ПОНАВЕРТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм. Навернути багато чого-небудь. Звозив [Чіпка] хліб, поставив у току: отакі скирти понавертав! (Мирний, І, 1949, 163); // безос. Не вітер, а буря завіяла.. По дворах понавертало такі кучугури, що страшно дивитись (Мирний, III, 1954, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 141.