ПОНАБРІ́ХУВАТИ, ую, уєш, док., розм. Набрехати що-небудь (про багатьох); набрехати багато чогось. Чого тільки вона на мене не понабріхувала! (Н.-Лев., II, 1956, 17); — Бігме, паноченьку, не казала я таке. То вам понабріхували (Март., Тв., 1954, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 141.