ПОМІЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОМІСТИ́ТИ, іщу́, і́стиш, док., перех.

1. Надавати місце чому-небудь, розташовувати, розміщувати щось де-небудь. * Образно. Я з власного серця і крові Творив собі радісний світ, Щоб скарб весь своєї любові У нім помістити як слід (Фр., XIII, 1954, 245); // Повністю вміщувати щось. Всі яблука помістили в ящик.

2. Надавати приміщення кому-небудь для проживання; поселяти. Ділячи студентів по номерах, їх знов мішали між собою, поміщаючи навіть земляків окроми [окремо] (Н.-Лев., І, 1956, 339); Син Хадамайзера може попасти до гімназії, хоч і буде знати погано, бо батько помістив його у вчителя й платить тому вчителеві по сімдесят п’ять карбованців на місяць (Хотк., І, 1966, 158); А під ганком, в будинку, де нас помістили, спокійно висиджувала діточок дика качка (Вишня, II, 1956, 274); // Улаштувати кого-небудь у якусь установу, заклад. Хвору перевезли до дільничної лікарні і помістили там на тривалий час (Рад. Укр., 27. VIII, 1959, 3).

3. Друкувати, публікувати де-небудь щось. Коли б Ви все-таки прийшли до думки, що «Невідомого» містити не можна, бо небезпечно, то вже перекладайте «П’ятизлотника», хоч мені не хотілось би поміщати його (Коцюб., III, 1956, 388); Будьте ласкаві помістити у Вашому журналі «Світ» отсю подяку (Стеф., III, 1954, 249); [Степан:] Мою особу з кращим наїзником московського іподрому в усіх газетах помістили (Корн., II, 1955, 87).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 129.