ПОМІЧНИ́К, а́, ч.

1. Той, хто допомагає кому-небудь у чомусь. — Треба, щоб моя майбутня дружина була мені перший друг, помічник і товариш у всіх моїх справах (Тулуб, Людолови, І, 1957, 67); Часто Абдулаєва старшини брали в помічники, коли їхали на полкові склади одержувати харчі для бійців (Тют., Вир, 1964, 490); * Образно. Ах, сльози, сльози! Спізнілий помічник, свідок безсилля й ганьби (Ле, Міжгір’я, 1953, 53); // Той, хто виконує підсобну роботу; підручний. Головний машиніст здав машину на його руки й покурював цигарку, даючи часом дрібні тільки вказівки молодому помічникові (Вас., II, 1959, 203); На заводі Мишко за меншого помічника електротехніка (Мик., II, 1957, 87); Він підніс праву руку, на якій бракувало двох пальців — великого і вказівного, відбитих колись на ковадлі недотепою-помічником (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 8); // Той, хто разом з ким-небудь бере участь у якійсь важливій і важкій справі; сподвижник. У нас є друзі, прихильники, найвірніші помічники (Ленін, 35, 1973, 366); // перен. Те, що сприяє здійсненню якоїсь справи. Активним помічником і бойовим резервом Комуністичної партії є Ленінський комсомол (Ком. Укр., 3, 1969, 5); Вона [радянська література] на всіх етапах розвитку була вірним помічником Комуністичної партії (Мал., Думки.., 1959, 3).

2. Службова особа, яка безпосередньо підпорядкована основному керівникові і є його заступником у виконанні певних обов’язків. Річ держав помічник мера (Л. Укр., IV, 1954, 198); Ми застали секретаря в його кабінеті вдвох з помічником (Смолич, III, 1959, 481).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 128.