ПОМІ́РНО. Присл. до помі́рний. «Гарна, здорова, моторна, й тиха на вдачу, й хазяйновита… Говорить помаленьку і небагато і немало: саме помірно» (Н.-Лев., VI, 1966, 6); Безбородько перестав курити, хоч і так курив дуже помірно (Вільде, Сестри.., 1958, 411); Сіно на ділянках з болотяними, дуже зволоженими грунтами містить менше поживних речовин,.. ніж сіно з ділянок помірно зволожених (Хлібороб Укр., 7, 1968, 27); Воно [серце] так помірно, так жорстоко рахує хвилини і стискається таким болем і мукою… (Тулуб, Людолови, II, 1957, 527).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 125.