ПОМУТИ́ТИ, учу́, ути́ш, док., перех.

1. Зробити каламутним, нечистим; покаламутити. Помутити воду; // Скаламутити все або багато чого-небудь. Ще ж недавно Святослав великий всі горби й яруги притоптав, помутив усі озера й ріки (Забіла, У.. світ, 1960, 168).

2. Зробити невиразним, розгубленим (очі, погляд і т. ін.). Вже мені сириця тіло з’їла, а залізо кості перегризло, а темниця очі помутила (Л. Укр., І, 1951, 391).

3. перен. Позбавити ясності, чіткості, гостроти (розум, свідомість і т. ін.). Так його та лицарська хіть обхопила, Що і ясний розум помутила (Мирний, V, 1955, 262); Я три дні тебе будила: мамонько, та встань же, встань! Розум свій я помутила (Тич., II, 1957, 133).

4. перен. Внести неспокій, схвилювати, збентежити. Він все ще не хотів покинути тої думки, як би викрутитись з рук тої женщини [жінки], що другий раз наважилась помутити його життя (Фр., III, 1950, 416).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 137.