ПОМУЖНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до помужні́ти. Наталка не могла одвести від нього очей. І свій,.. і в той же час якийсь страховитий [страховидний], помужнілий, в оцій кудлатій.. папасі (Гончар, II, 1959, 88).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 136.