ПОМО́РЩИТИ, щу, щиш, док., перех.

1. Те саме, що змо́рщити. Пігловський у буцегарні розв’язав ремінь на руках старого, бридливо поморщив носа (Стельмах, І, 1962, 432).

2. Утворити брижі на поверхні води; // Утворити заглибини, складки; покоробити. Не одну добу сувору Пережила вона [верба] — літа ішли, Поморщили вітри й порвали кору, Гілля її вузлами заплели (Перв., II, 1958, 102).

$ Помо́рщити постоли́, заст. — пошити, зробити постоли. Потім в хаті поморщив [Йосип] добре постоли Собі в дорогу (Шевч., II, 1963, 366); Приніс [Дрімайло] дві пари постолів: мабуть, сам поморщив їх з старих халяв чи з свинячих шкурлатків (Н.-Лев., IV, 1956, 315).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 134.