ПОМОЛОДІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до помолоді́ти. Марті здавалося, що вона все іще бачить, як він біга по хаті з помолоділим зразу обличчям (Коцюб., II, 1955, 298); Ще струни золоті бриніли, А Київ навкруги мовчав, Коли, нараз помолоділий, Чайковський Лисенка обняв (Рильський, 300 літ, 1954, 25); На ньому був новий костюм,.. свіжа сорочка, він був чисто виголений і помолоділий (Чаб., Тече вода.., 1961, 190); // у знач. прикм. Отава відчував себе помолоділим, виснаженість, викликана впертою роботою, минула (Загреб., Диво, 1968, 15); * Образно. Наче хтось невидимий ласкаво гладив теплою рукою помолоділу землю (Кол., Терен.., 1959, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 132.