ПОМЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм.

1. Втратити свідомість (про всіх або багатьох); знепритомніти. Усі двірські панії й панни помліли [від подиву] (Н.-Лев., IV, 1956, 31); Ох, вони [мати і сестра] помліли би, якби знали, з якими людьми приходиться йому жити (Фр., IV, 1950, 490).

2. Знемогти від жари, духоти і т. ін. (про всіх або багатьох).

3. Стати нечутливим (про руки, ноги, пальці і т. ін.); потерпнути. [Суховій:] Годі їхати, пройдемось трохи, ноги зовсім помліли й одерев’яніли (Кроп., V, 1959, 337); У вас уже руки помліли, дихати стає важко, а ви ще й до середини [річки] не добулись (Мирний, IV, 1955, 318); [Солдат:] Кожний бігає, біга, а толку нема. Відпочити, чи що? Бо помліли вже ноги (Лев., Драми.., 1967, 45).

4. Мліти якийсь час. А й пальцем ніхто її не зайняв, а й не поцілував ніхто, а й не помлів ніхто близенько біля неї (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 354); «Жду з нетерплячкою», — пише [Саша]. Еге! Сам ось стільки мовчав. Підожди лиш, помлій лиш і ти! (Тесл., З книги життя, 1918, 208).

◊ Душе́ю помлі́ти — зазнати душевного болю, глибоких переживань. Скільки наплакалась [Надія] потім, набідувалась, скільки душею помліла! (Баш, На.. дорозі, 1967, 34).

5. тільки 3 ос., кул. Повністю вваритися, стати готовим при варінні на малому вогні або біля жару (про все або багато чого-небудь).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 130.