ПОМИНА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. Пас. до помина́ти1 3. — Ох, моя матінко! снився мені батенько! — Цур йому, доненько! поминаться хоче (Номис, 1864, № 12812).
2. діал. Домагатися. Як пішов же я до пана Поминатись плати, То він мене набив добре Да ще й випхав з хати (Нар. лірика, 1956, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 121.