ПОМИНА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. помина́ти¹. Од Катрі такий самий лист одібрали, що: «Молитимуся за материну душу, а гроші на поминання віддала — будуть поминать, гріхи будуть одпрошувати» (Вовчок, І, 1955, 252); — Сьогодні не поминання в нас, а весілля. Тож будемо про життя й про радість думати (Довж., І, 1958, 340); Змальовує [О. Довженко] в цьому оповіданні [«Тризна»] сцену поминання селянами і бійцями своїх загиблих від рук фашистів земляків, воїнів, що впали в бою за визволення села (Вітч., 9, 1969, 166).

2. Те саме, що помина́льник 1.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 120.