ПОМИНА́ЛЬНИЙ, а, е.

1. заст. Стос. до поминання, поминок. Під одноманітне читання дячка й незлагоджений спів хору в домі Головатих стукотіли ножі, готувалися страви для поминального обіду (Добр., Очак. розмир, 1965, 302); // Признач. для поминання, поминок. Власними коштами свічок накупив [брат]; з власного дерева новеньку труну зробив; поминальної куті з торішньої пшениці дві мисочки наварив (Ковінька, Кутя.., 1960, 25).

2. Який містить згадки про померлого. Коли помер Павло Григорович Тичина, Василь Захарович [Тур] виступив з поминальним словом (Вітч., 12, 1968, 152).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 120.