ПОМИ́КАТИ, поми́каю, поми́каєш і поми́чу, поми́чеш, док., перех.

1. Розчесати льон або коноплі, пов’язавши в мички і приготувавши для прядіння. На́ тобі круг прядива: щоб ти його пом’яла, потіпала і в мички помикала (Сл. Гр.).

2. Ми́кати якийсь час.

ПОМИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. неперех. Деспотично розпоряджатися ким-небудь; попихати. Будуть мною помикати, Стануть з мене глузувати (Метл. і Кост., Тв., 1906, 53); [Сохвія Станиславівна:] Чи довго ще будуть помикать нами гнобителі? Хто ж захистить.. од кровопивців?! (Кроп., IV, 1959, 218).

2. перех., перен., розм. Приваблювати до себе; // безос. Не видно моєї хати, тільки видно грушу, Туди ж мою помикає щовечора душу (Чуб., V, 1874, 61).

3. неперех., перен., розм. Дуже швидко пересуватися; поспішати. Вертаєшся, було, то наче ззаду чорт доганяє, — так помикаєш (Свидн., Люборацькі, 1955, 24); // чим. Вправно діяти. Ой поїхав мій миленький у ліс по деревце, Утне мені куделечку, любе моє серце. Утне мені куделечку з сіма [сьома] зубочками, Буду прясти, помикати білими ручками (Коломийки, 1969, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 118.